Батьківський лекторій
Що таке обдарованість?
Обдарована людина — це, з біологічної точки зору,
відхилення від усередненої норми.
Карл Густав Юнг
Існує понад сто визначень поняття «обдарованість». Коли ми говоримо про обдарованих дітей, то маємо на увазі дітей із підвищеним рівнем розвитку інтелектуальних, творчих, академічних і соціально особистісних здібностей, а також дітей із прихованими, тобто потенційними, можливостями.
Дуже часто розвиток обдарованих дітей пов'язують із раннім (уже в дошкільному віці) виявленням відповідних ознак. Проте інтелектуальною обдарованістю, талантом до наук можуть характеризуватися й ті, хто в шкільні роки їх не виявляв. Чому ж таке трапляється?
Можливі різні причини.
По-перше, педагоги і психологи ще недостатньою мірою вміють роз-пізнавати ознаки обдарованості.
По-друге, здібності можуть бути пробуджені за умови вдалого індивідуального підходу, за сприятливих обставин.
Трапляються випадки, коли обдарованість учня спалахує з приходом до школи нового вчителя і згасає відразу після його звільнення.
По-третє, обдарованість нерідко виявляється на більш пізніх вікових етапах, що може бути й генетично зумовлено.
Наприклад, обдарованість Ньютона не виявлялася до 11 років. А Ейнштейна вважали зовсім нездібним, і його було відраховано з гімназії у 15 років.
Хто ж такі обдаровані діти? Чи можна їх розпізнати серед однолітків?
Як стверджує психологічна наука, за фізичними показниками цього зробити не можна. Уявлення, які склалися в людей про обдарованих дітей: худий, блідий «книжковий черв"як» в окулярах або навпаки — ідеальний, кращий за звичайних дітей за всіма показниками,— помилкові. Обдаровані діти відрізняються одне від одного так само, як і діти із середньою нормою розвитку. Західні психологи наголошують лише на одній фізичній характеристиці, що відзначає обдарованих дітей,— це високий енергетичний рівень, завдяки чому такі діти можуть тривалий час не спати, займаючись справою з повною віддачею.
Одним із критеріїв, що дозволяє зробити висновки щодо обдарованості, є інтелектуальний коефіцієнт. Найчастіше практичними психологами використовуються тести Векслера і Стенфорд-Біне. Дитина, яка за результатами тестування набрала більше, ніж 120-130 балів, вважається інтелектуально обдарованою.
У школі серед учнів виділяються діти, які навчаються без особливих зусиль. Вони не тільки чудово запам'ятовують, але й аналізують, узагаль-нюючи навчальний матеріал, і в потрібний момент відтворюють його. Таких учнів небагато, вони характеризуються високими здібностями до засвоєння знань вважаються академічно обдарованими.
Інші діти — творчо обдаровані, не можуть легко здобувати знання із різних навчальних предметів, оскільки для них засвоєння великої кількості Інформації, чужого за своєю суттю досвіду — значна проблема. їхня сила в іншому — у розв'язанні складних завдань, виявленні нестандартних шляхів для їх розв'язання. Цим дітям притаманна оригінальність мислення, креативність. Високий рівень креативності поєднується з високим загальним інтелектом: у творчих дітей, як І в інтелектуально обдарованих, IQ вищий за 120 балів.
Але, слід зазначити, що дуже високий IQ не сприяє розвитку в дітей творчих здібностей, так само як і невисокий рівень інтелекту гальмує роз-виток креативності.
Інтелектуальна, академічна і творча обдарованість — це різновиди обдарованості розумової. Крім неї, існують: моторна обдарованість (дитина виявляє її у спорті, танцях та ін.), соціальна (організаторські здібності) і практична (виявляється в різних сферах людської діяльності — кулінарії, роботі з деревиною або металом, шитті, вирощуванні квітів тощо).
Спільними і найважливішими якостями обдарованих дітей є переважання пізнавальної мотивації та дослідницької активності. Пізнавальна мотивація виявляється в ранньому віці. Спочатку — це потреба у враженнях, її можна спостерігати в немовляти, яке активно реагує на речі навколо себе. Потреба у враженнях поступово змінюється допитливістю.
Дво-трирічна дитина із задоволенням слухає, коли їй читають, полюбляє розбирати іграшки та ін., щоб дізнатися, як вони влаштовані, часто ставить запитання дорослим. Стихійна допитливість найяскравіше виявляється у підлітка, який цікавиться геть усім.
Чи властива обдарованій дитині мотивація досягнення успіху, якщо в Ієрархії мотивів домінує пізнавальна мотивація? Мотивація досягнення успіху — це прагнення до успіху й бажання уникнути невдачі. Якщо прагнення до успіху не є провідним, розвивається інша тенденція — прагнення уникнути невдачі, що пов'язано з низкою негативних явиш. Орієнтація на успіх сполучається з високою адекватною самооцінкою і розвиненою саморегуляцією. Обдарованому школяреві потрібно набувати впевненості в собі, високої самооцінки, інакше він не зможе поставити життєву мету, що відповідала б його здібностям. Висока адекватна самооцінка потребує сформованої системи саморегуляції — вміння планувати діяльність, контролювати свою поведінку, концентрувати зусилля для подолання труднощів. Мотивація досягнення успіху й розвинена саморегуляція властиві дітям з академічною обдарованістю: їм цікава не тільки діяльність, але й кінцевий результат. Таких особливостей немає у творчо обдарованих дітей: у них спостерігається спрямованість тільки на сам процес пізнання.
Ще одна риса, притаманна обдарованим дітям,— внутрішній локус контролю (за Дж. Роттером).
Локус контролю може бути внутрішнім і зовнішнім. Маленька дитина має зовнішній локус контролю: їй здається, що в усіх її нещастях винні інші, а не вона сама.
В обдарованих дітей раніше, ніж у їхніх однолітків, формується внут-рішній локус контролю. Учні несуть відповідальність за свої успіхи, помилки й невдачі. Активно включаючись в яку-небудь роботу, вони наперед знають, що результат її виконання буде залежати від їхніх зусиль та здібностей, а не від зовнішніх умов. Вони іноді недооцінюють обставини та несприятливі фактори й важко переживають невдачі через невисоку оцінку роботи або просто невідповідність реального результату до задуманого.
Оскільки обдаровані діти раніше за своїх однолітків досягають високого інтелектуального рівня розвитку, у них більше можливостей для досягнення високого рівня розвитку моральної свідомості. Вони ніби виходять Із фази дитячого конформізму: значною мірою такі діти перестають орієнтуватися на оцінювання дорослих, можуть опиратися й установленим груповим нормам, набуваючи незалежності власних суджень. Неконформізм особливо властивий творчо обдарованим дітям.
Які проблеми можуть виникати в обдарованих дітей у спілкуванні з учителями та однолітками?
Зазвичай декого з учителів дратують такі якості обдарованих дітей:
- широка обізнаність із теми, що вивчається на уроці;
- обдарована дитина нудьгує у той час, коли клас напружено працює;
- вона втручається в перебіг навчального процесу — перша тягне руку,
- її відповіді містять не тільки інформацію, почуту за короткий час на уроці, а все, що їй відомо з цього питання;
- ставить багато запитань, які не стосуються теми уроку.
У спілкуванні з однолітками в обдарованих дітей можуть виникати такі проблеми:
- обдаровані діти зосереджені на своїх інтересах і не обізнані з тим, що цікавить їх співрозмовників;
- вони не вміють слухати, перебивають співрозмовника, часто виправля-ють, якщо він неправильно або неточно висловив свою думку;
- розвиток пізнавальних здібностей в обдарованих дітей випереджає їхнє розуміння законів спілкування.
Покарання. Треба чи ні?
Насамперед, повірте в унікальність та неповторність своєї дитини. Вона не є точною копією вас самих. Тож не варто вимагати від сина чи доньки реалізації вашої життєвої програми та осягнення ваших цілей. Надайте дитині право прожити своє життя так, як прагне саме вона.
Приймайте дитину такою, якою вона є: З усіма недоліками, слабостями й достоїнствами. Спирайтеся на сильні сторони її особистості.
Не соромтеся демонструвати дитині свою любов. Нехай вона зрозуміє, що ви любитимете її за будь-яких обставин.
Не бійтеся "залюбити" малюка: беріть його на коліна, дивіться в очі, обнімайте і цілуйте дитину (звичайно, якщо вона сама того бажає). Проте пильнуйте, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі й заборони (бажано, щоб їх було небагато) і суворо дотримуйтеся їх. Але в цих межах дайте дитині можливість діяти вільно.
Частіше використовуйте ласку як засіб виховного впливу та заохочення, ніж покарання та осуд.
Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити.
Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров'ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти.
Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам'ятка.
- Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.
- Не нагадуйте дитині про її "старі гріхи". Не заважайте їй "починати життя спочатку". Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!
- Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу.
Дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?
Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.
